Київські імпровізації Jones Jones Trio

Вільний джаз і, ширше, авангардний джаз — рідкісний гість у Києві. Це мистецтво не може розраховувати на велику аудиторію, а скоріше на певне коло поціновувачів всередині спільноти самих любителів джазу. Цінителів чистого духу музичного експериментаторства, не стиснутого ніякими формами, а тільки фантазією і культурою виконавця.

Вільний джаз і, ширше, авангардний джаз — рідкісний гість у Києві. Це мистецтво не може розраховувати на велику аудиторію, а скоріше на певне коло поціновувачів всередині спільноти самих любителів джазу. Цінителів чистого духу музичного експериментаторства, не обмеженого ніякими формами, а тільки фантазією і культурою виконавця.

І в тому, і в іншому сенсі виступ тріо Jones Jones в складі барабанщика Володимира Тарасова з Литви, саксофоніста Ларрі Окса (Larry Ochs) і контрабасиста Марка Дрессер (Mark Dresser) з США 20 листопада в концертному залі Київської консерваторії був справжніми ласощами.

Для Володимира Тарасова цей візит до Києва в цьому році другий після чудового виступу в березні на фестивалі «Єдність» в складі тріо з піаністом Володимиром Соляником і контрабасистом Марком Токарем. На щастя, повторення не змусило себе довго чекати.

Володимир Тарасов — учасник легендарного тріо «ГТЧ» (Ганелін - Тарасов - Чекасін), і сам — легенда, чарівник барабанної установки, яка в його руках перетворюється на повноцінний ансамбль, результатом чого стали 11 альбомів Atto, записаних соло на барабанах. Виходить він не лише за рамки стилів, але й видів мистецтв. Так, один з його дисків називається «Думаючи про Хлєбнікова», де записана фантазія на теми віршів великого поета.

Ларрі Окс відомий перш за все як засновник одного з перших саксофон квартетів Rova, а також низки інших більш-менш незвичайних складів.

Марк Дрессер також має репутацію музиканта з впізнаваним звуком, з майстерною технікою і своєрідним музичним мисленням, який грав разом з усіма лідерами авангардного джазу від Ентоні Брекстона до Джона Зорна.

Музиканти тріо Jones Jones познайомилися ще в 1983 році, а в 2006 нарешті зібралися і виявлене почуття збігу було настільки сильним, що перший альбом так і називався We All Feel the Same Way (2008). В цілому в їх спільній дискографії три альбоми.

На київському концерті тріо виконало шість композицій. Втім, композиції — не вельми коректне слово, швидше — просто твори, оскільки вони являли собою вільні імпровізації без попередньої домовленості, коли один з партнерів задає початок, а решта включаються в гру. Власне, відчуття взаємодії, спільного руху, загальної експресії і є те, чим цікавий вільний джаз, який відмовився від ритму, мелодії і гармонії. Задавав тему в більшості випадків Володимир Тарасов, однак він головний акцент робив не на експресію, а використовував барабани і перкусію в колористичних цілях, для створення якогось звукового ландшафту, в чому йому допомагав Марк Дресслер з його безліччю, іноді вельми оригінальних, способів звуковидобування. А вже в цьому пейзажі звуків лунав самотній голос саксофона Ларрі Окса, який частіше подавав окремі репліки, свого роду заклики, ніж пускався в довгі і шалені монологи. Втім, це є лише один з можливих сценаріїв взаємодії.

Треба зауважити, що Володимир  Тарасов не є пуристом вільного джазу, тож іноді у створюваній ним атмосфері звуків починав вимальовуватися ритм цілком впізнаваний: марш, R & B, фокстрот, кекуок і щось ще. Але це не є ритм як такий, як чуттєве явище, а скоріше його іронічне цитування. А все разом: гра, максимальне напруження інтуїції, вміння чути один одного і спілкуватися без заздалегідь заданого мови.

Фотографії з концерту можна передивитись в альбомах соціальних мереж Facebook та Google+.


Текст — Олександр Юдін, фото — Олександр Зубко